Є люди, які ще за життя стають легендами. Навколо них творяться міфи, чутки, перекази, за якими так важко відрізнити правду від вигадки. Вони ж мовчать, оберігаючи свій особистий світ від стороннього ока і впускаючи туди лише близьких і перевірених.

        Такою є Ліна Василівна Костенко – поет, публіцист, громадський діяч. А в першу чергу – жінка, яка одного разу написала: «Я вибрала долю собі сама, і що зі мною не станеться, - у мене жодних претензій нема до Долі – моєї обраниці», - і лишилася на все життя вірною цим словам.

        Легендою стали її виступи на захист дисидентів, її ляпаси «діячам» культури, а нині – літературне  і публічне «затворництво» і вперте небажання спілкуватися з пресою. Вона ж просто втомилася від того, що сама колись назвала «великим мискоборством». Зрештою, право бути не такою як усі вона заслужила.

«Я знаю грамоту свободи - її приписують мені»

Був судний день. І вітер судний був.

І, заповідь забувши, всі судили...

…Висока жінка, горда, наче бунт,

Несла йому крізь зал троянди білі.

Долучитись до струн поезії Ліни Костенко ви можете у нашій книгозбірні.